Каркас

Ваєрфрейм — це низькоточне представлення інтерфейсу, яке відображає структуру, пріоритет контенту та функціональність без зобов'язань перед візуальним дизайном. Зазвичай він відтворюється у відтінках сірого з текстом-заповнювачем та простими полями, і існує для прийняття рішень про те, що відображатиметься на екрані, в якому порядку та з якою відносною важливістю, перш ніж хтось вкладе зусилля в типографіку, колір, зображення чи деталі взаємодії.

Мета позбавлення від візуальної лоскності полягає у зміні теми розмови. За наявності готового дизайну зацікавлені сторони обговорюють вибір кольору, фотографії та шрифту, оскільки саме щодо цих властивостей легко скласти думку. За наявності каркасу вони з більшою ймовірністю обговорюватимуть, чи присутній правильний контент, чи має сенс послідовність і чи є основна дія правильною. Навмисна грубість є характерною рисою, оскільки вона сигналізує про те, що робота є попередньою, і провокує структурну критику, яка є найбільш корисною на цьому етапі.

Ваєрфрейми також здешевлюють ітерації. Перевпорядкування блоків займає лічені хвилини, тоді як перевпорядкування готової композиції займає години та створює емоційний опір змінам через вже вкладені зусилля. Тому вивчення кількох структурних підходів до однієї й тієї ж проблеми є реалістичним на етапі ваєрфрейму та рідко трапляється після початку високоточної роботи, тому команди, які пропускають ваєрфрейминг, зазвичай відправляють першу ж структурну ідею, яка у когось спала на думку.

Точність має відповідати поставленому питанню. Чорнові ескізи доречні для раннього дослідження, де розглядається кілька напрямків. Більш детальні схеми з реальним контентом, точною ієрархією та реалістичними обсягами даних доречні після вибору напрямку, оскільки текст-заповнювач приховує проблеми, які розкриває реальний контент: заголовки, які не підходять, назви продуктів, які незграбно переносяться, порожні стани, які ніхто не враховував, та списки, які поводяться інакше після трьох елементів і після трьохсот.

Найпоширенішою помилкою є ставлення до вайрфреймів як до обов'язкового продукту, а не як до інструменту мислення. Створення повного набору вайрфреймів для кожного екрана, потім повного набору візуального дизайну, а потім повного прототипу – це каскадна послідовність, яка займає тижні та затримує контакт з реальними користувачами. Сучасна практика схильна до вибіркового створення вайрфреймів, зосереджуючись на екранах, де структура справді невизначена, та переходячи безпосередньо до вищої точності, де встановлені шаблони вже відповідають на питання, особливо коли система дизайну надає готові компоненти.

Каркаси також корисні як засіб зв'язку з інженерами, і це використання часто ігнорується. Структурний артефакт, що показує, який контент існує, звідки він походить і які стани має кожен регіон, є кращою основою для раннього обговорення доцільності, ніж візуальний дизайн, оскільки він ставить на поверхню питання, на які інженери насправді потребують відповіді: які дані потрібні, що відбувається, коли вони відсутні, як регіон поводиться зі зміною обсягу контенту, а також які частини є статичними, а які персоналізованими. Проведення цієї розмови на етапі каркаса часто змінює дизайн, оскільки структуру, яка вимагає даних, яких не існує, або запит, який не може бути виконаний, краще ідентифікувати до візуальної роботи, ніж після початку впровадження.

Ваєрфрейми також є відповідним артефактом для раннього тестування. Структурні проблеми, такі як навігаційні мітки, які люди не розуміють, або потік, послідовність якого не відповідає очікуванням, можна виявити за допомогою приблизних артефактів, і їх набагато дешевше виправити на цьому етапі, ніж після впровадження. Проведення ранніх концептуальних сесій через дослідження користувачів на етапі вайрфрейму напрямок проекту, як правило, змінюється більше, ніж тестування після візуального дизайну, коли вартість структурних змін зросла, а попит на них знизився. дизайн продукту взаємодії, саме ця рання структурна перевірка зазвичай визначає, чи вирішує кінцева конструкція правильну проблему.