План послуги – це діаграма, яка відображає шлях клієнта через послугу разом із усім, що його підтримує: дії, видимі для клієнта, діяльність персоналу, яку він може бачити, діяльність персоналу, яку він не може бачити, внутрішні процеси та системи, від яких залежить кожен крок. Вона розширює карту шляху клієнта вниз до операції, яка надає послугу.
Його структура використовує горизонтальні смуги, розділені чітко визначеними лініями. Дії клієнта розташовані вгорі. Під лінією взаємодії знаходяться дії на передній плані, тобто діяльність персоналу, яку сприймає клієнт. Під лінією видимості знаходяться дії за лаштунками, які підтримують послугу, не будучи помітними. Під лінією внутрішньої взаємодії знаходяться процеси та системи підтримки. Вертикальне читання кроку показує все, що має відбутися, щоб цей момент спрацював.
Діагностична цінність походить від цього вертикального зчитування. Коли досліджується проблема, з якою стикається клієнт, план показує дії персоналу, процес і систему, що знаходяться нижче, що часто показує, що причина не там, де з'являється симптом. Повільна реакція в певний момент може виникнути на кроці затвердження на трьох рівнях нижче; нездатність агента відповісти на запитання може бути пов'язана з системою, яка не містить інформації.
Точки збоїв та час очікування – це анотації, які роблять план операційно корисним. Позначення місць, де процес зазвичай переривається, де відбуваються передачі даних та де клієнт очікує, визначає як необхідні механізми відновлення, так і концентрацію витраченого часу. У більшості послуг очікування між кроками становить набагато більшу частину загальної тривалості, ніж самі кроки, і це не видно на карті шляху, яка записує лише дії.
Для його створення потрібні дані, яких немає в команди проектувальників. Персонал першої лінії знає, де саме відбувається збій у процесі та які обхідні шляхи забезпечують його функціонування, операційний відділ знає обмеження, а технічні команди знають, що системи можуть підтримувати, а що не можуть. Креслення, створені без цих учасників, описують процес як задокументований, а не як виконаний, і різниця між ними зазвичай полягає в тому, де знаходяться можливості для покращення.
Цей артефакт служить кільком аудиторіям, окрім дизайну. Операційні відділи використовують його для виявлення неефективності та дублювання, технологічні команди використовують його, щоб побачити, які системи підтримують які моменти та де є прогалини в інтеграції, а керівництво використовує його, щоб зрозуміти, чому зобов'язання, орієнтоване на клієнта, не може бути виконане без структурних змін. Ця широта охоплення надає йому більшої організаційної привабливості, ніж просто карта шляху клієнта.
Плани також корисні з точки зору перспективи, а не лише діагностики. Створення плану для сервісу, який ще не існує, вимагає чітких рішень щодо того, хто виконує кожну дію, які системи повинні надавати яку інформацію та де відбуватимуться передачі даних, перш ніж будь-що з цього буде побудовано. Цілеспрямоване проектування операції значно дешевше, ніж виявлення під час запуску того, що обіцяний клієнтський досвід не має жодного процесу, що за ним стоїть.
Дисципліна щодо обсягу робіт необхідна, оскільки креслення стають непридатними для використання, коли вони намагаються охопити все. Схема одного значного шляху, з однаковим рівнем деталізації, є читабельною та практичною. Спроба охопити весь портфель послуг у всіх варіантах стає обкладинкою, яка вражає на семінарі та ніколи не використовується після цього. Вибір шляху з найбільшим обсягом або найбільшим рівнем відмов дає кращі результати, ніж повне охоплення.
Оскільки результат зазвичай визначає зміни в процесі та системах, а не в інтерфейсах, дія на його основі вимагає повноважень, що виходять за межі функції проектування. На практиці креслення створюються через UX аудит та робота з дизайну послуг з використанням доказів з дослідження користувачів включаючи співбесіди з персоналом, а системні залежності, які вони виявляють, часто стають внеском у дорожню карту реалізації, яку розробляє розробка продукту.